«Книга Лева» - Богдан-Ігор Антонич - Творчество - Писатели Украины
Воскресенье, 04.12.2016, 04:51
Письменники України
Дякую за візит Гость | RSS
Меню сайта
Категорії разділу
Богдан-Ігор Антонич [5]
Творчість Богдана-Ігоря Антонича
Дмитро Білоус [0]
Творчість Дмитра Білоуса
Віктор Близнець [0]
Творчість Віктора Близнеця
Григорій Бойко [0]
Творчість Григорія Бойка
Анатолій Бортняк [0]
Творчість Анатолія Бортняка
Олег Буцень [0]
Творчість Олега Буцня
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 156
Статистика
Бесплатный анализ сайта
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Головна » Файли » Богдан-Ігор Антонич

«Книга Лева»
03.01.2013, 02:03
ТРОЯНДИ

Пора троянд спізнилась, сестро,
так довго ждали, аж приходить.
На милі сонця, світла верстви
розміряно і землі й води.

Хоча це світло надто кволе,
хоч надто рано й сніг упертий,
ощадне сонце й зелень гола,
все ж день рясний на чар нестертий.

В крові з троянд умивши руки,
під горлиць воркування перше
ідем, далека, поміж буки,
зоря з зорею й серце з серцем.

ГВОЗДИКИ

Зелені сутінки. Гвоздики -
посли весни. П'яній до краю!
Який цей світ знов став великий!
І знов твої листи читаю.

Вгорі зелена яма світла,
ядро – гвоздика електрична.
Ні, ми до того ще не звикли,
що наша молодість не вічна.

Але колись до цього звикнем...
Та поки що свята омана –
ота дружба з життям не никне,
що нас, моя кохана,
помазує весни єлеєм.


ПІВОНІЇ

Червона молодість півоній.
Яка краса! Яке п'яніння!
Візьми моє чоло в долоні
й оборони, моя весіння!
Бо переслідує крізь морок,-
ще крок, ще крок, мене поцілить
мій друг найкращий і мій ворог
найзавзятіший, Боже милий!
Натхнення темне, музо вічна!
Б'є ніч у тіней чорні дзвони.
На чорнім тлі, мов кров трагічна,
півоній молодість червона.


ТЮЛЬПАНИ

Червоне золото тюльпанів
на сірім сонці – танці з лика
і механічний сад мелодій,
де в чорних дисках спить музи'ка.

Металу в'язень - людський голос
засуджений в кружок порожній,
і світу в'язень - людське серце
цього збагнути неспроможне.

Крізь сірий шовк - безбарв'я сіре
червоне золото тюльпанів.
Цвісти, горіти й проминати,
лишати все, йдучи в незнане!


ЧОМУ?

У ванні короп золотистий
плюскоче, наче з піни панна,
і в куряві рожевих іскор
кружляє веретеном ванна.

Мідниця ранку повна піни
із мила сонця. Миють хмари.
На сім ключів замкнулись сіни,
де ти в блакитному пожарі.

У ванні короп плеще з дива,
побачивши тебе - сон ясний.
Але чому ти нещаслива
чому очей фіалки гаснуть?


СУТІНЬ

Долоні сну в весінніх сінях
лягли на струн прощальнім шумі.
В твоїх очах блакитна сутінь.
Не дно кларнета - дно задуми!
Мов зустрічі давно забуті,
подертий шовк твоїх левконій.
Мембрана пам'яті найтонша,
не пропустивши світла, дзвонить.
Навіщо, сестро,
навіщо пестиш тіні тіней?
Закрижаніле соло сонця,
мов дно музики
ув оркестрі,
що грає в сну блакитних сінях.


ПІСЕНЬКА ДО СНУ

Не думай! Спи! Думки - отрута щастю.
Цвітуть дві тіні - дві лілеї чорні.
Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний,
і так усього в думці не обгорнеш.

Прощаючись із спомином останнім,
що тінню вихиливсь з-за яви краю,
в солодкім марнотратстві почуваннів
кохання вицвіле знов прикликаєш.

Це справді зле, що покохав занадто,
заміцно, зарозтратно. Захват ясний
в екстазу чорну ночі не міняти!

Засни! Чи це життя, чи лампа гасне?


ТРИ СТРОФИ З ЗАПИСНИКА

Мов птах, співає телефонна трубка,
мов чорний птах в ліщині срібній дроту.
Коли покине друг і зрадить любка,
що вибереш: зненависть чи скорботу?

О квітко звуків в чорнім шовку сяєв!
Музика б'є в обличчя, мов зле птаство.
Життя нам юний захват відбирає,
мов скнара, заздрий на своє багатство.

Вже вмієш зорі на слова міняти,
вже висловиш вогонь душі страдальний
наприкінці на досвід став багатий:
життя трудне мистецтво ненавчальне.


ЛІТНІЙ ВЕЧІР

Від спеки місто важко дише,
й чоло його шорстке й червоне
під віялом нічної тиші
поволі стигне і холоне.

Тремке натхнення віддзвеніло,
застигло в мудрій вірша брилі.
Твоє чи не твоє це діло,
ти сам збагнути вже не в силі.

Крізь гамір дня незмінне «завжди»,
Заснеш,
заснеш без зір, поете,
життя на звуки розмінявши,
мов золото в дрібні монети.


ДРУГЕ ЛІРИЧНЕ ІНТЕРМЕЦО
МОЛИТВА ДО ЗІР

Не срібло миршаве, не хміль,
не лавр сумнівний і двозначний,
не дотепів грайливих сіль,
не успіх в грі на риск небачній,
не уст золотомовних мед,
не почестей солодка манна
і навіть не чеснот букет,
що світлість їх не раз оманна,
не винограду темний сік
у колі дружньому за чаєм,
не муз єлей, що на ввесь вік
тавром людину назначає,
не вигаданий в хитрий лад,
щоб мірять душі, вчений лікоть,
не домохвальців млявий чад,
нещирих хвальб слизька музика,
не захист мрій - блаженний дім,
але молімся зорям дальнім,
щоб нам дали на світі цім
життя величне і страдальне.


СІРИЙ ГІМН

Стовпи із попелу угору!
Міста в дротах - під вітром ліри.
Це тут, де мурів скупість взором,
без сяйва навіть сонце сіре.
Тут люди, мури і бацилі
тим самим піддані законам
і тулуби печей похилі,
де розцвітають іскор грона.
Хто падає, за ним не тужать,
бо срібло сліз не для розтрати,
скупі на скарб навбач байдужий.
Хвалю життя шорстке й сукате!


КОЛО ЗМІН

Жаркий, духотний день, зомлівши,
мов стовп, упав на груди ночі.
Що ти згубив, не знайдеш більше,
і час надію розхлюпоче.

Ще піна світла з дзбана сонця
парує пилом з теплих мурів.
Не жди від долі оборонця,
від пазурів в овечій шкурі!

З-за золотого шумовиння
ніч блакитніє чиста й вічна.
Знов знайдеш суть у колі зміннім,
щоб в зміст незмінний вірить міцно.


МАРНОТРАТНИЙ ГІМН

І зір розтратниця - зла ніч і день сліпучий
розтратно твореним і нищеним багатством...

Чергою явищ неповторних в світу кручі
зростання й проминання сплетені суцільно.
Вирує квітний дощ, бацилі, світло, птаство.

Коли в дня гаморі хвилину знайдеш вільну,
задумайся на мить про сонця марнотратство!


ДНО ПЕЙЗАЖУ

Корови й дині. Білий янгол
на лопуха зеленій плахті.
Хто будить в серці тужну п'янкість
і хто колише темний страх твій?

Що неоправданий, таємний,
мов кріт, від дна коріння риє
і грає, мов кларнет підземний,
в кипінні форм, у барв завії.

І як зродився без причини,
так без причини щезне знагла.
Природи лоно мрячне й синє,
і сонця кіш,
і кіш землі,
що в ньому
корови, квіття, дині й янгол.


МІЙ ДАВНІЙ ГОЛОС

Палкий, нічим незаспокійний,
ловлю слова, мов барвні скельця.
Як же ж я терня туги рвійне
з корінням вирву з штольні серця?

Терпке похмілля свіжих ранків
п'янить, як і давніш п'янило.
Дивлюсь в блакитну призму склянки,
де заламалось небо в хвилі.

Рожевий чай, мов піна з сонця,
зелений морок сном колише.
Заслуханий у дружній вітер,
свій давній голос чую в тиші:

«Аж юне серце затремтить,
незаспокоєне й несите.
Устами спраглими в цю мить
всю хмільність світу хочу спити»


БУРЯ

Надходить буря. Сиві вільхи
в тривозі туляться до себе.
Щоб відідхнути, просить пільги,
хоч на хвилину, в багрі небо.

Мов стовп, піднявся вихор тричі,
і сяють блискавки, аж маки
червоні сплющують зіниці
і клоняться хорунжим ляку.

Кларнетів схлип, і вітру помах,
і виє лис - нічний астроном.
Червона неба папілома
прорізана, мов бляха, громом.

Це з-понад бурі безкрай вільний,
схилившись, риє в хмарах ями.
Тоді слова швидкі й доцільні,
мов леза, схрещую з громами.


ДИВО

Над ранком. Зорі з вовни мряки,
мов злоті ґудзики з плаща,
відпоре день і сім'ям маку
розсипле солов'ям в кущах.

В сувоях тиші сплять долини,
де мох задуми й мох імли,
аж скотиться стозерна диня
на лопуховий ранку лист.

Як диню сонця зсуне вітер
на решето ясних долин,
розплющують зіниці квіти
і листя рветься в дальню синь.

А серце, що, незаспокійне,
збагнути хоче все до дна,
тріпочеться і з листям рвійним
до болю прагне дива дня.


ВІЩИЙ ДУБ

Сніг зеленіє в світлі ночі,
сніг блакитніє в світлі дня.
Цей дуб - то дерево пророче,
корява ліра з його пня.

Сніг попеліє в сірий вечір,
щоранку у вогнях цвіте.
Із рани сонця кровотечі
б'ють в царство снігу золоте.

Лиш дуб один крізь біле море,
дельфін рослинний, вдаль пливе
і лірою сніг-саван поре,
віщуючи життя живе.


КОЛОДІЙСТВО

Вже сонця колесо збиває стельмах,
ще обруча - до осі полум'яної!
Цим возом їхатиме завтра Зельман,
ключар і староста гульби весняної.
Відносить стельмах сонце ковалеві:
- Обруч найбагряніший викуй, майстре мій,
щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева
весні трояндній й осені оайстреній!


ЧЕРЕМХИ

Мов свічка, куриться черемха
в побожній вечора руці.
Вертаються з вечірні лемки,
до хат задумано йдучи.

Моя країно верховинна,-
ні, не забуть твоїх черемх,
коли над ними місяць лине
вівсяним калачем!


БАТЬКІВЩИНА

Жовті косатні цвітуть на мокрих луках,
як за днів дитинства, в кучерявій млі.
Вилітають ластівками стріли з лука,
білі стріли літ.

Оси золоті в чарках троянд розквітлих,
мокрі зорі куряться під сизий вечір.
Ще горить твоєї молодості світло,
хоч новий десяток літ береш на плечі.

Слухай: Батьківщина свого сина кличе
найпростішим, неповторним, вічним словом.
У воді відбились зорі і обличчя,
кароокі люди і співуча мова.


УРИВОК

Боюсь згасити світло лампи,
бо може стати ще страшніш,
і ніч, розкладена на ямби,
у серце вбилась, наче ніж.

Ніяк заснути! Кличуть півні,
годинник б'є, і місяць лине.
Мій сон, мій голос неспокійний
в моїй трагічній Батьківщині.


ЗАБУТА ЗЕМЛЯ

Село вночі свічок не світить,
боїться місяця збудити,
що жовтим без наймення квітом
цвіте в садах, дощем умитий.

Густа вода спливає з гребель,
де обрії спинились в леті.
У бурих кублах побіч себе
звірята, люди і комети.

Забута земле під дощами,
під оливом рудого неба!
Ця пісня серцю наче камінь,
а все ж її співати треба.


ЧЕРВОНА КИТАЙКА

Горять, як ватра, забобони
віків минулих - снів іскристих.
В китайці заходу червоній
моєї молодості місто.

Лопочуть зорі на тополях,
і люди хрестяться з тривоги,
коли ножами місяць колють
хасиди в чорних синагогах.

Моє містечко таємниче
в хлоп'ячих споминів заслоні!
І знов минула юність кличе,
як давні кличуть забобони.


ДО ХОЛОДНИХ ЗІР

Накрита неба бурим дахом,
мов бронза, ніч тьмяніє й стигне.
Як вбиті в ніч горючі цвяхи,
холонуть зорі в сині криги.

Насуплений, їдкий, запеклий,
заслониш очі лунатичні,
бо твоє серце - чорне пекло,
середньовічне і містичне.

Тремти в цей вечір забобонний,
мов астролог, дивися в зорі!
Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних
пригорне ніч, вогонь і море!
Категорія: Богдан-Ігор Антонич | Додав: bobrino
Переглядів: 279 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Пошук
Форма входу
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Любовь - часть жизни
  • Мини-чат
    300

    Рік створення сайту - © 2016Бесплатный хостинг uCoz