Іван Гнатюк - Відомі українські письменники - Біографії письменників - Писатели Украины
Воскресенье, 04.12.2016, 04:55
Письменники України
Дякую за візит Гость | RSS
Меню сайта
Категорії разділу
Відомі українські письменники [50]
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 156
Статистика
Бесплатный анализ сайта
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Головна » Статті » Відомі українські письменники

Іван Гнатюк

Іван Гнатюк (народився в 1929 році)

З села Дзвеняча, що на Тернопільщині, почалася хресна дорога ві­домого поета Івана Гнатюка. Сувора доля забрала у нього молодість і вготувала каторжні табори.


Народився Іван Федорович у бідній селянській сім'ї. Батьки йо­го Федір Іванович і Варвара Павлівна -- були простими людьми, які заробляли на шматок хліба чесною працею. Спочатку сім'я тулилася у тісній комірчині з одним вікном, а потім батько взявся сам будувати хату на смужці поля за селом, що дістався мамі у посаг. Сам збирав камінці на фундамент, носив на плечах дерева з лісу, сам штукатурив. А потім навчився ставити печі й ходив по селах на заробітки. Додому приходив інше по суботах. Мама поралася в хаті, на городі, а зимою ткала полот­но та рядна.

У дитинстві Іван був великим бешкетником. І дня не проходило, щоб він чогось не накоїв. Тільки-но зранку розплющував очі — зразу думав, що б таке вчинити, щоб скуштувати березової каші. Майже що-іия батько брав у руки ремінь, але хлопець настільки вже звик до таких процедур, що навіть ніколи не плакав. Хіба трохи ображався, коли била мама, бо це було принизливо для нього: бити мав право тільки тато. Про один такий епізод з дитинства пише письменник у своїх спогадах. Мама маварила пшоняної каші й насипала у дві миски для Іванка й старшої на два роки сестрички Гані. Хлопчику здалося, що в другій мисці каші оільше. Він запропонував сестрі помінятись, але вона не схотіла. Іван до-иго не роздумував і шпурнув миску з гарячою кашею прямо в обличчя іівчинці. Мама пообмивала їй патьоки, змастила олією попечені місця і прутом відшмагала малого розбишаку так, як він того заслужив. Мов ошпарений, вибіг хлопець з хати і, щоб допекти матері, подався на город рвати капусту, буряки, коноплі. Мама спересердя вдруге відлупцювала ііого так, що аж прут поламався. Гнів переповнив хлопця. Він побачив канаву з ріденьким болотом і скупався в ній. Звідкись над'їхав сусід Ан­гін Чорнобаїв і вперіщив його батогом по прилиплих штанцях. Та це ще було не все. Іван закрався на сусідський город і спустошив його до останньої грядочки. Бунт проти мами тривав три дні. Наближалася субота, і повинен був повернутися тато. Ввечері хлопець придибав додому, мама його нагодувала, відмила і поклала спати. Зранку прокинувся й почув батьків голос. Тато підійшов до сина, взяв його за руку і в одній сорочині вивів у сіни. Дістав з відра ще з учорашнього вечора замочений мотузок, що на ньому водили корову, склав його вчетверо, вивів босого хлопця на конюшину, яка росла за стодолою, і бив скільки хотів і куди попало. А потім повів на город і заставив їсти вирвану городину, але Іван навідріз відмовився від конопель, бо дуже були терпкі. Таке безжа­льно-рідне виховання загартувало хлопця до тих випробувань, через які він мав пройти.

У школі Іван вчився добре. Дуже любив малювати. Одного разу намалював на дошці коня (він часто грався конем, замість якого слугу­вала довга палиця з ліщини) і не встиг заштрихувати гриву, як пролунав дзвінок і в клас зайшла вчителька. Вона глянула уважно на дошку й за­питала,, чий це малюнок. Потім покликала директора, а той викликав до школи Іванового батька. Директору сподобався малюнок, і він через ба­тька передав хлопцеві зошит, кольорові олівці й гумку ще й пообіцяв, що після закінчення школи пошле його вчитися за державні кошти на худо­жника. Та навчання перервала війна. А після війни Іван провчився один рік (п'ятий клас), закінчив його з похвальною грамотою, підібрав таке саме чорнило, до п'ятірки дописав дві палички (ніби це сьомий клас) і ві­діслав документи до Кременецького педучилища. Як відмінник був зарахований на навчання поза всякими конкурсами. В училищі продовжував малювати. Виконані ним портрети вождів і письменників прикрашали стіни класної кімнати.

Гірких хвилин у житті поета було значно більше, ніж щасливих. Коли йому йшов п'ятнадцятий рік, батька забрали на війну, звідки він і не повернувся. Батько загинув в останній день війни і похований у брат­ській могилі в центрі Берліна. Іван у сім'ї замінив тата. Він жав, косив і собі, і чужим людям. У його душі жили гени прадіда-бунтаря, який палив маєтки панів і двічі засилався в Сибір, де й загинув безіменно. Іван Гна-тюк у душі теж був бунтарем. За підпільну діяльність в ОУН (він був зв'язківцем Почаївського проводу) в 1948 році був заарештований і засу­джений військовим трибуналом на двадцять п'ять літ каторжних робіт. Після численних допитів, тортур і знущань заслання відбував на Колимі.

Писати вірші почав ще в дитинстві. Перші поезії писав «під Шевче­нка». І навіть каторжний режим не відбив у поета жаги до літературної творчості. Він і на засланні ухитрявся писати, переховувати і відправляти вірші на так звану волю.

Зараз Іван Гнатюк живе на Львівщині, продовжує писати і йому є що сказати грядущим поколінням.

Категорія: Відомі українські письменники | Додав: bobrino (02.01.2013)
Переглядів: 313 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Пошук
Форма входу
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Любовь - часть жизни
  • Мини-чат
    300

    Рік створення сайту - © 2016Бесплатный хостинг uCoz