Марко Вовчок (1833 - 1907)

(Марія Олександрівна Вілінська)

Перша батьківщина видатної української письменниці Марка Вов­чка Росія. Народилася Марія Олександрівна на хуторі Єкатерининсь-кому Орловської губернії. Батько її — Олександр Олексійович Вілінсь-кий - збіднілий дворянин, капітан у відставці, часто розповідав доньці і старшому сину Валерію про села Чернігівщини, де раніше влітку розта­шовувався табором полк, у якому він служив, детально описував .україн­ську природу, народні звичаї. Розумна, ніжна матуся Парасковія Петрівна володіла кількома мовами, глибоко розуміла музику, любила україн­ську пісню.

Перше велике горе спіткало дівчинку у шість років — помер батько. У сім'ю прийшов вітчим — «дикий» поміщик, з приходом якого у хаті вселилися п'янство, знущання (не тільки над кріпаками, а й над своєю сім'єю), розгули, а разом з ними і вічний страх. Програвши одного разу маєток дружини, вітчим покинув сім'ю, а мати з трьома дітьми пересели­лася до своєї двоюрідної сестри — матері відомого критика Дмитра Пи­сарєва.

Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, Парасковія Петрівна віддала її до Харківського пансіонату. Талановита, кмітлива, Марія вчи­лася з великою охотою, а заповітом для неї стали материнські слова: «Не знатимеш хоч кілька мов — не вважай себе людиною». На жаль, навчання майбутньої письменниці тривало тільки три неповних роки.

У 1847 році Марія Вілінська оселилася в Орлі у тітки Катерини Пе­трівни Мардовіної, виховувала її дітей. Багата тітка організовувала що­тижневі літературні вечори, на яких бували відомі письменники, артисти, художники. Тут Марія зустріла і свого майбутнього чоловіка Опанаса Васильовича Марковича — студента Київського університету, відомого фольклориста та етнографа. Коли вони одружилися, Марії минуло лише шістнадцять років. Вона була високою, ставною дівчиною, з розкішною каштановою косою, що звисала з плеча або була складена короною на голові. Така звичка залишилася в неї на все життя.

Після весілля молоде подружжя виїхало на Україну. Марковичі по­дорожували по Чернігівщині, на деякий час осіли в Києві, потім в Неми-рові, але довго ніде не затримувалися: матеріальна скрута примушувала Опанаса Васильовича часто міняти посади. Незабаром сім'ю спіткало велике горе — померла крихітка-донька, а почім захворіла Марія Олек­сандрівна. І все ж ніколи ніхто не чув від неї ніяких нарікань на долю. Вона разом з чоловіком виїжджала на села збирати фольклорні матеріа­ли, піклувалася про маленького сина Богданчика, укладала словник української мови. І пробувала писати оповідання.

Усе літо 1856 року Марія Олександрівна перебувала у творчому не­спокої. Писалося важко. Опанас Васильович спочатку навіть не здогаду­вався, чим захопилася його дружина, але коли прочитав кілька опові­дань, залишився задоволений і вирішив однозначно: друкувати. І ось два оповідання («Викуп», «Знай, ляше!») були підготовлені до друку. Зали­шалося тільки написати прізвище автора цих творів.

Існує кілька версій щодо походження псевдоніму «Марко Вовчок». Одні вчені стверджують, що псевдонім було утворено за співзвучністю зі словом «Марковичка» (так називали Марію Олександрівну за прізвищем чоловіка): Марко-вичка — Марко-вовчок. Інші дослідники доводять, що рід Марковичів походить від козака Марка, котрого за суворий характер прозвали «Вовком», а звідти і псевдонім — Марко Вовчок.