Михайло Коцюбинський (1864 - 1913)

«Рідкісної душевної краси й благородства був Михайло Коцюбинський. Чарівна людина і справжній поет. Читайте його прекрасні твори, у нього є чого повчитися», — писав М. Горький.

Народився Михайло Коцюбинський у місті Вінниці. ЙОГО батько, Михайло Матвійович, був людиною доброю, чесною, «з вічними фанта-зіями, які ніколи не здійснялися», не терпів підлабузництва і навіть конфліктував з начальством. Йому частенько доводилось міняти роботу, а сім'я змушена була переїжджати слідом за ним з місця на місце. Згодом у своїй автобіографії письменник згадуватиме, що до дев'яти років він перебував у Вінниці, а потім довгий час довелося жити «то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі».

Мати письменника, Ликера Максимівна, була на одинадцять років молодша за батька. Заміж вона вийшла всупереч волі своїх батьків (бо Михайло Матвійович був вдівцем з двома дітьми). З особливою теплотою згадував її Коцюбинський: «Мати...з тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить. Мас добрий смак благородні погляди, любить літературу... Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж: до батька. Всі кажуть, що ми подібні до себе не тільки з обличчя, але й характером і уподобаннями».

Спочатку родина жила заможно. Коцюбинські мали свою хату (материн посаг), садок, город. Малого Михайлика доглядала сільська жінка Хима. Муся (так звали його в родинному колі) був первістком і улюбленцем сім'ї. У дитинстві його любили всі, навіть нерідні сестри, з якими він охоче грався і до яких ставився з приязню і добротою. В годи-ни дозвілля діти (їх було шестеро) під керівництвом матері любили ста-вити вистави, інсценізувати народні пісні. Так, в «Бондарівні» Михайлик завжди грав «людську совість» (у дитинстві він був кволим худеньким хлопчиком з блідим обличчям).

Коли сім'я переїхала в м. Бар, Михайлик пішов у школу. Вчився він добре, був серйозним не на свої роки, але в дитячих іграх і витівках був хорошим компаньйоном. Коцюбинські мешкали в будинку поблизу базару, і хлопчик часто бігав туди. Та не базар його приваблював, а пісні лірника Купріяна, які він записував в зошит.

Михайло Коцюбинський народився в той лиховісний час, коли офіційною мовою на Україні була російська. Як стверджує дослідник творчості письменника академік Сергій Єфрємов, у сім'ї Коцюбинських теж розмовляли по-російськи. Українську мову хлопчик чув лише від че-ляді. «Занедужавши на дев'ятому році на запалення в легенях, — писав пізніше М. Коцюбинський в автобіографії, — яв гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків». Після цього випадку хлопчик сам почав складати українські пісні на взірець народних.

Після школи Михайло продовжив навчання в Шаргородському духовному училищі. «Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбі¬льше враження зробили на мене Марко Вовчок, а потому Шевченко», — згадував письменник. З-поміж інших гладких сільських поповичів Михайло відрізнявся не лише зовнішнім виглядом, начитаністю, а й відразою до брехні, доносів, які були поширені серед бурсаків. На вечорах він декламував Шевченка, у вільний час захоплювався малюванням (малював тушшю портрети Добролюбова, Бєлінського, Чернишевського). Од¬ного разу вчитель російської мови, прочитавши твір Михайлика, тоді учня четвертого класу, схвильовано вигукнув в учительській: «Будемо мати свого літератора!» На канікулах хлопець багато читає, відчуває нестримний потяг до пера. Та й взагалі вплив книги на письменника важко оцінити, адже все в житті він досяг завдяки самоосвіті.

Після закінчення училища Коцюбинський готується екстерном скласти екзамен у гімназію, мріє вступити в університет. Та не судилося. Родинне горе (мати осліпла, батько втратив роботу) лягло на плечі юнака. Михайло став основним годувальником у сім'ї. Віддає приватні уро¬ки, але заробітки настільки мізерні, що іноді вдома навіть чаєм не могли почастувати гостей. За зв'язки з організацією «Народна воля» Коцюбин¬ський притягався до судової відповідальності, за письменником був установлений негласний нагляд, який не знімався до самої його смерті.

У 1891 році Михайло Михайлович склав іспит на народного вчи-теля і став учителювати по селах. Його завжди можна було побачити там, де збиралися люди: біля криниці, біля ставка, у полі. Він був приєм-ним співрозмовником, добрим порадником. Потім понад п'ять років письменник працював у філоксерній комісії, яка вела боротьбу з виног-радними шкідниками у Бессарабії та в Криму. Нові враження послужили матеріалом для майбутніх творів. Робота в філоксерній комісії позначи-лися на його здоров'ї, і М. Коцюбинському доводилося лікуватися за межами України, зокрема в Італії, на острові Капрі. Тут він познайомився з відомим російським письменником Максимом Горьким. Часто бував у селі Криворівня на Прикарпатті, де зустрічався з І. Франком, Лесею Українкою, В. Стефаником, В. Гнатюком.

Відомо, що М. Коцюбинський був закоханий у квіти. Його щира любов до України допомагала відчувати запах чебрецю навіть там, де його не було. Одного разу під час чергової поїздки під білою стіною ри-бальської хати письменник побачив блідо-рожеві мальви. Обличчя його засяяло усмішкою, і, скинувши перед квітами капелюха, Михайло Ми-хайлович сказав: «Здоровенькі були! Як вам живеться на чужині?» А на одній вечірці його назвали соняхом, на що він відповів: «Дійсно, я сонях. Люблю сонячне повітря і, як сонях, тягнуся до сонця!» «Сонцслюб», «сон-цепоклонник» — так називали письменника.

У творчому доробку Коцюбинського є ряд творів, адресованих дітям. Як згадує його дочка Ірина, окремі з них він писав для власних ді-тей. Віршовані твори, прозові казочки, оповідання письменник надсилав у журнал «Дзвінок», з яким співробітничав.

Останні роки життя Коцюбинський провів у Чернігові, де й помер. Похований він на Болдиній горі — улюбленому місці його прогулянок.