Олесь Донченко - Відомі українські письменники - Біографії письменників - Писатели Украины
Пятница, 09.12.2016, 12:33
Письменники України
Дякую за візит Гость | RSS
Меню сайта
Категорії разділу
Відомі українські письменники [50]
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 156
Статистика
Бесплатный анализ сайта
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Головна » Статті » Відомі українські письменники

Олесь Донченко
Олесь Донченко (1902-1954)

Кажуть, що на Україні є чотири села, які відомі на весь світ: Мори-нці, Кирилівка, Нагуєвичі та Великі Сорочинці.

Моринці та Кирилівка пов'язані з іменем Великого Кобзаря; Нагуєвичі подарували світові талановитого Івана Франка; великі Сорочинці, що на Полтавщині, живили з дитинства своєю красою і неповторністю Гоголя.

 У тому ж мальовничому селі Великі Сорочинці в родині сільського вчителя народився хлопчик, якого назвали Сашком. Це був майбутній письменник Олесь Васильович Донченко. Спочатку місце народження не відігравало великої ролі для малого Сашка, тим більше, що незабаром батьки переїхали до Великої Багачки, а згодом до Лубен, де і пройшли його дитячі та юнацькі роки. Але ось хлопчик підріс, навчився читати, познайомився з творами Гоголя. І вже сам факт, що він народився на зе-млі, яка дала нашому народові Гоголя, наштовхнув його на думку і собі взятися за перо, спробувати свої сили.

Уже в Лубенській чоловічій гімназії Олесь починає захоплюватись літературою: «Безліч книжок, що я читав «запоєм», страшенно впливали на мене, хвилювали, викликані бажання й собі написати щось так, як Чехов, Тютчев, Бунін...». Свій перший вірш «Журливая пісня, журливії зву¬ки» поет надрукував у шістнадцять років.

Другим джерелом, що живило письменницьке натхнення юнака, була любов до природи, до рідного краю. Люди, які особисто знали О. Донченка, стверджують, що був він великим природолюбом, з обсягом знань не меншим ніж у висококваліфікованого лісника. Олесь Васи-льович знав властивості кожної породи дерева і всіляко передавав свої знання дітям. «Хто б ти не був, а мусиш обов'язково хоч одне дерево за своє життя посадити і виростити», — вчив О. Донченко.

Кажуть, що за своє життя письменник посадив багато дерев, а на Полтавщині, де жив, розвів великий сад, в якому кожне деревце дбайливо виплекане його руками.

Любов Олеся Донченка до природи, до лісу йде з дитинства. Ще маленьким хлопчиком любив бродити він босоніж лугами, полями. Часто подорожував з батьком, який добре знав назви різних рослин, особ-ливості птахів і звірів. Зима не перешкоджала їхнім мандрівкам. Узявши в руки ціпок, батько з дітьми ходив по засніжених горах, малюючи на снігу чудернацькі малюнки: казкових героїв, звірів, фортеці. І як шкоду¬вав хлопчик, коли через деякий час ці малюнки замітало снігом.

Мати, Олександра Іванівна, жвава, енергійна жінка, котра ніколи не сиділа без діла, знала багато українських народних пісень, прикмет, обрядів, звичаїв. Пізніше весь цей «народознавчий» багаж Олесь з успіхом використовував у своїх творах.

Творчість Олеся Донченка для дітей розпочалася віршованими оповіданнями та казками (всього він написав понад ЗО віршованих кни-жечок для дошкільників та молодших школярів), але справжнім його по-кликанням стала проза.

Задум написати повість «Лісничиха» виник якось раптово, а по-штовхом до цього став такий випадок.

Одного разу Олесь з товаришами їхав лісом. Раптом на галявині він побачив дівчинку років тринадцяти, котра великими (мабуть, батьковими) чобітьми затоптувала вогонь. Олесь Васильович попросив зупинити машину і підійшов до дівчинки. На запитання, що вона тут робить, дівча поскаржилося, що школярі розклали вогнище і пішли, не погасивши його. А міг би згоріти увесь ліс.

А ти ж хто? — спитав письменник здивовано.

— Я — лісничиха, — почув у відповідь.

Дівчинка розповіла, що батько загинув на фронті, матір закатували фашисти, дідусь хворий, тому вона сама взялася доглядати ліс. Ще довго розмовляв О. Донченко з дівчинкою, в якій сфокусувались і осиротіле дитинство, і мудрість господаря землі в поєднанні з великою любов'ю до неї, і високе почуття громадського обов'язку. Прощаючись з нею, автор зрозумів, що він знайшов те зерно, з якого проросте нова повість.

Неодноразово у своїх творах Олесь Васильович торкався проблем школи. Безперечно, одним з найкращих творів на дану тему є роман «Золота медаль», який літературознавці вважають лебединою піснею О. Донченка.

Особливо обурювало письменника те, що в нас досі батьки б'ють дітей. У своїх статтях, зверненнях до Міністерства освіти та Верховної Ради пропонував видати наказ про недоторканість дітей. «Треба бити не дітей, а того, хто б'є їх, не вміючи виховувати словом і власним прикла-дом», — був переконаний О. Донченко.

Письменник досить рано пішов з життя. Він помер у Лубнах, над Сулою, коли йому було всього п'ятдесят два роки. Кажуть, що не роками вимірюється життя письменника, а тим, що він залишив людям. Шість томів творів — значна літературна спадщина, та найбільша заслуга О. Донченка в тому, «що він створив художній літопис школи».

Категорія: Відомі українські письменники | Додав: bobrino (03.01.2013)
Переглядів: 1802 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Пошук
Форма входу
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Любовь - часть жизни
  • Мини-чат
    300

    Рік створення сайту - © 2016Бесплатный хостинг uCoz