Степан Жупанин (1936-2005)

Між високими горами, рясно вкритими шовковими травами, на бе­резі річки Синявки, що на Закарпатті, знайшло собі притулок місто Іршава (раніше було село). Тут, у багатодітній селянській сім'ї Марії Пет­рівни та Ілька Андрійовича Жупанинів, народився син Степан, якому судилося стати відомим дитячим поетом. Разом з іншими дітьми він бігав на пасовище, що було неподалік батькової оселі, збирав хмиз, ліщинові горіхи, гриби, ягоди, які так щедро дарувала карпатська земля. Зростав хлопчик серед гостроверхих смерек, гірських потоків, синіх полонин і співучих односельчан, які часто збиралися в їхній хаті на вечорниці. Сю­ди сходилися мешканці Зарічної околиці, щоб разом попрацювати і по­співати. Вони очищали качани кукурудзи, пряли нитки з овечої вовни, з льону чи конопель і, звісно, не обходилось без пісень, легенд, забав. Ма­лий Степанко до кінця вечорниць був з дорослими, допомагав працюва­ти, але понад усе любив слухати оповіді про Довбуша, січових стрільців, про відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коло­мийок, ще й до того вмів грати на сопілці. А мати часто розказувала хлопчикові різні легенди, притчі, казки. У біографічному творі «Іршава» пізніше поет напише: «З маминої казки вірш мій розпочався, дзвінко пере­лився в пісню для дітей».

У школі Степан був кращим учнем. Йому вистачало часу і на захо­плення ляльковим театром. А в сьомому класі перед початком лялькової вистави Степан виконав свого власного вірша-пісеньку «Мак і бджілка». Потім було навчання в Ужгородському університеті, аспірантура, вчителювання в сільській і міській школах.

Зараз Степан Ілліч -   доктор педагогічних наук, професор, Заслу­жений працівник народної освіти України, лауреат премії ім. Лесі Українки, автор біля 300 наукових праць, підручників, посібників. Викладаць­ку діяльність він поєднує з літературною. Серед його творчого доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що скла­ли майже три десятки збірок. Цим він наче продовжує в дитячій літера­турі Закарпаття традиції Олександра Духновича і Марійки Підгірянки. Поет дотримується істини — для дітей треба писати так, як і для дорос­лих, тільки ще краще. Своїми мелодійними поезіями Степан Жупанин привернув увагу композиторів. В одному з листів до нього відомий ком­позитор Анатолій Кос-Анатольський писав, що його вірші самі просять­ся на музику. Понад сто поезій Жупанина стали піснями і навіть вийшли окремим виданням.