Тамара Коломієць (народилася в 1935 році)

Тамара Коломієць народилася в місті Корсунь-Шевченківський. Мати тяжко працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара виросла «у пелені бабусі Ганни», яка була в міру релігійною, ке­рувалася здоровим глуздом і прислухалася до народної мудрості. Ці риси характеру вона передала внучці. Неписьменна баба Ганна знала на­пам'ять майже весь «Кобзар» і часто його цитувала.

Тамара Опанасівна належить до покоління, дитинство якого було перерване війною. Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підру­чники замінив «Кобзар» та бабусині козацькі й чумацькі сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. У дитинстві дівчинка на­давала перевагу хлопчачій компанії і гралася виключно з хлопчаками. У шкільні роки мріяла стати лікарем, бо дитяче серце ще довго залишалося чутливим до ран війни. Якщо у школі задавали писати твір на вільну те­му, то Тамарі легше було висловлюватись у віршованій формі. А коли в пам'яті народжувався якийсь рядок, то він, як правило, мав бути остан­нім і на нього «треба було вийти».

Після закінчення Гельмязівської школи, що на Черкащині, Тамара навчалася на факультеті журналістики Київського університету. Ще бу­дучи студенткою, вона стала відомою поетесою. Перша збірка поезій «Пролісок» побачила світ, коли її авторці виповнився лише двадцять один рік. У літературній діяльності Тамарі Коломієць щастило. На поча­тку творчого шляху її помітив і благословив напутнім словом М. Рильський. Першим редактором був М. Стельмах. Серед однокурс­ників — відомі письменники В. Близнець, В. Симоненко, М. Сом та інші. На   розмову   до   літстудійців   приходили   В. Сосюра,    А. Малишко, М. Рильський.

Починала Тамара Опанасівна з лірики і найпершою своєю спра­вою вважала поезію «серйозну». Та вийшло так, що вона— відома дитя­ча письменниця. У її творчому доробку — поезії, казки, небилиці, лічил­ки, смішинки, загадки. Та пише вона і про зорі, які згоряли підбитими лі­таками, і про землю, яка різала босі ноги скалками шибок, що висипали­ся од вибухів, і про своїх однолітків, які гралися жорстокими «цяцька­ми» — снарядами, мінами, бомбами...

Руки поетеси вміють тримати не лише перо. Крім голки з ниткою, якими треба було обшивати дітей, доводилось часом брати пилку, соки­ру, молоток. Тоді рідні казали: «Не інакше, як у тобі живе дід Кузьма» (дід Кузьма — майстер на всі руки, офіцер, який загинув у 1918 році).