Володимир Малик (1921 - 1998)

(Володимир Кирилович Сиченко)

Одного дня у видавництво «Молодь» зайшов чоловік і відрекомендувався: «Володимир Сиченко — поет із Лубен». Богдан Чайковський, який завідував відділом літератури для дітей, відірвався від паперів і вловив відкритий погляд добрих сірих очей. Ще його приємно вразила стримано-ввічлива манера невідомого поета говорити і чітка, як у вчителя, дикція. Поет прийшов у видавництво зі своїм доробком — поклав пе-ред Чайковським два учнівських зошити в клітинку. Той за звичкою швидко пробіг очима-один зошит і сказав, що таких поезій у них достатньо. «А ви гляньте ще це, — подав поет другий зошит. — Якщо вам не сподобається, то я сюди більше не прийду». Видавець знехотя почав читати перші рядки і... не помітив, як перегорнув останній листок. «А це ми надрукуємо, — не міг приховати свого задоволення. — Тільки чомусь тут підпис — Володимир Малик». Розказав тоді Володимир Кирилович, як він придбав собі такий псевдонім. Прізвище у нього якесь «шипляче», та й поетів на «-енко» дуже багато. Дружина, коли проводжала його у видавництво, порекомендувала взяти за псевдонім її дівоче прізвище, мовляв, з ним йому неодмінно повезе. Так і сталося.

Народився Володимир Малик у селі Новосілки Київської області. Любов до поезії рано полонила хлопця. Тому після школи обрав філологічний факультет Київського університету. Відвідував літературний гурток, яким керував Абрам Кацнельсон. У 1940 році його ім'я вперше з'явилося на сторінках справжнього журналу, а весною наступного року Андрій Малишко взяв у нього цілу добірку поезій для публікації. Та не судилося. Усі плани обірвала війна. Вона цілилась у його молодість і прострелила її, кинула в концтабір і загрожувала смертю. Студент-ополченець разом з товаришами будує оборонні об'єкти під Києвом, потім під Харковом, де й потрапив у вороже оточення. Поранений, розби¬тий малярією, пробує перейти лінію фронту, але не може. Тоді проривається до партизанів, ховаючись у воронках від бомб, перебуваючи холодні ночі в заметених снігом стогах і долаючи всього кілька кілометрів за день. Та замість партизанів потрапив до рук жандармерії і майже три роки відмучився у фашистських концтаборах.

Після перемоги Володимир Малик працював учителем української мови і літератури, одночасно продовжуючи навчання в університеті. Спочатку вчителював на Київщині, потім у Лубнах на Полтавщині, аж поки повністю не присвятив себе письменницькій діяльності. Давнє захоплення народними легендами, думами, піснями, знання минулого рідного краю вилилося у низку захоплюючих історичних творів. Особливо любив письменник працювати у літньому робочому «кабінеті» — в саду, який викохав своїми руками. У нього були ще й інші суміжні професії — сівач, орач, садівник, муляр, штукатур, столяр. Велика любов до землі, до людей живила його талант. І не одне покоління дізнається з творів Володимира Малика про Олексу Довбуша, Устима Кармалюка, про силача Кожум'яку, князя Кия.