Вивчення літератури - перший крок до саморозвитку

Українська класична література у всі часи мала великий вплив на патріотичну громадськість. На протязі декількох століть поневолення України саме вона акумулювала в собі державні ідеї і високі духовні змагання її творців.

Зараз, під час підйому інтересу до історичного досвіду, культурної спадщини, вона відкриває нам нові можливості для соціально-моральних і естетичних пошуків, сприяє формуванню національної свідомості, справжнього естетичного смаку, усвідомленню об'єктивних закономірностей розвитку художнього людинознавства.

Для свідомого громадянина нагальною потребою завжди було повернення до себе, пізнання себе і світу у всій його багатогранності, гармонії і протиріччі; пізнання себе як складової сім'ї, роду, народу; усвідомлення своєї національної своєрідності і повноцінності. Цей процес складний і тривалий, оскільки довгий час цинічно і безсоромно на політичному, соціальному і духовному рівнях проводилася русифікація українського народу. Наслідки її бачимо і понині - в установах, школах, вузах, армії, церкві, сім'ях.

Пройде ще не одне десятиліття, поки ми позбудемося ідеологічної бруду, звільнимося від почуття неповноцінності, позбавимося від рабської психології. На щастя, час літературознавчого дальтонізму пройшло. Повільно, але переосмислюються століттями заховані від нас історичні явища, перевидаються наукові роботи, художні тексти, є вдалі спроби їх нового трактування.

Українська література - невичерпне джерело благородних людських почуттів. На її сторінках, у створених нею образах і картинах простежується розвиток суспільства протягом століть, втілений національний характер українського народу, виражене відчуття, прагнення, високий патріотизм і духовну красу народу в його визвольній боротьбі.

Помилкові концепції істориків, суспільствознавців, а за ними і літературознавців радянських часів про національне і соціальне визволення українського народу, відбилися на долі спадщини талановитих письменників, учених, громадських діячів. Заангажоване політичною владою українське літературознавство змушене було користуватися чорно-білими квітами в розгляді літературного процесу, замовчувати творчість талановитих художників, ігнорувати «другорядних», зосереджуючись на корифеїв. Не дивно, що в проблематиці вивчення художньої спадщини письменників деколи відчуваються штампи підходів, ідейно-соціологічні помилки, недооцінка своєрідності художньої творчості.

Сьогодні слово Метрів української літератури, випробуване історією і часом, магічну силу якого відчула на собі тодішня молодь, знову стукає в серце кожного, нагадуючи, хто ми, чиї батьки дітей. Прислухаймося до них і спитаємо себе: «гідно? або з честю живемо? »дізнаємося в них себе, свої живі, здорові, багаті, великі й героїчні коріння.