Микола Вороний (1871 - 1938)

Немає, мабуть, дитини, котра б не знала прекрасного вірша «Сніжинки», якого написав для маленьких Микола Кіндратович Вороний.   

Марко Вовчок (1833 - 1907)

Перше велике горе спіткало дівчинку у шість років - помер батько. У сім'ю прийшов вітчим - «дикий» поміщик, з приходом якого у хаті вселилися п'янство, знущання (не тільки над кріпаками, а й над своєю сім'єю), розгули, а разом з ними і вічний страх.

Микола Вінграновський (1936-2004)

Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише степ; скрізь, куди не глянь, — степ, степ і степ. Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні лісів, ні Десни, ні Довженка. А потім була війна, тя­жкі повоєнні роки.

Остап Вишня (1899 - 1956)

«Ріс, як і всі ростуть, — згадував письменник, — грався, як і всі, стрибав через перелази, зимою сковзався на льоду і спускався на санчатах. Бігав наввипередки. Тоді ще стометрівок не було, а звалося це так: «Ану од груші до соломи! Тю!» — і побігли. Тю — це нинішній вистріл судді на старті».

Олег Буцень (1923 - 1966)

Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик захоплювався моделюванням літа­ків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно, зачитувався книж­ками.

Пам'ятає Анатолій, як вони, сухоребра малеча, по черзі крутили корбу і частували криничною водою бійців, що вигнали з села німоту.  

Григорій Бойко (1923 - 1978)

Треба добре вчитися, бо районна газе­та вже надрукувала його першого вірша, вірша Грицька Бойка.  

«Я належу до того покоління, якому випав шматочок безкінечно ра­дісного довоєнного  дитинства», — згадував  письменник.

Дмитро Білоус (1920-2004)

Читачі знають Дмитра Білоуса як дотепного гумориста, їдкого са­тирика, вмілого перекладача, тонкого лірика, дитячого письменника, драматурга. . 

Богдан-Ігор Антонич (1909 - 1937)

Невеликий на зріст, білявий, з коротко стриженим волоссям, з доб­родушною і вибачливою усмішкою, в окулярах, він швидше нагадував сільського вчителя, ніж поета і глибоко інтелігентну людину.