Іван Манжура (1851 - 1893)

Іван Іванович Манжура належить до тих людей, яких природа обдарувала яскравим талантом, а доля прирекла на вічні поневіряння і злиденне існування.

Народився поет в місті Харкові. Його батько, дрібний чиновник, часто конфліктував з начальством, тому не міг утриматись довго на одному місці. Міняючи посади, він усюди зазнавав цькувань з боку представників влади. Хворий на алкоголізм, з підірваним здоров'ям, він згодом і зовсім утратив службу й доживав життя, сяк-так перебиваючись.

Коли Іванові було п'ять років, померла мати. Хлопчика взяла до себе бабуся, але батько забрав його, пішки привів назад до Харкова і залишив без догляду. Хлопчина потрапляє до поліції, де живе разом із злодіями. Та його дитячі випробовування не закінчилися. Захворівши, він опинився в лікарні, де знову зустрівся з татом. Одужавши, батько вирішив опікуватися сином і забрав його з собою. В автобіографії поет згадує, що до дев'яти років він пройшов з батьком дванадцять губернських міст і зробив 6000 верст, чим неодноразово тато любив вихвалятись.

Коли Іванові минуло тринадцять років, він став круглим сиротою. На нього звернула увагу тітка по матері, дружина відомого вченого О. О. Потебні. Вона потурбувалася, щоб хлопчик здобув освіту в повітовій школі. Вчився він добре, і його як кращого учня прийняли на казенний кошт до Харківської гімназії. Та закінчити навчання Іванові не вдалося. З невідомих причин його виключили з шостого класу, хоча не вважали Манжуру непокірним. Однокласник Сумцов М. згадує: «Це була людина проста, але тиха і до вчителів поважна. Він завжди прихильно вклонявся вчителям, тільки якось кумедно так, що піп жартуючи казав, що Манжура «ниряє». Дев'ятнадцятирічним хлопець, щоб якось жити, дає приватні уроки. З ветеринарного інституту, в який він вступив, теж був виключений начебто за участь у таємному гуртку, який займався розповсюдженням народних книжок. І знову поневіряння. Манжура мандрує від села до села, міняє різні посади. Він і вчитель, і наглядач поштової станції... У листі до О. О. Потебні поет писав: «Плутаю я свої адреси, як заєць слід». Мандруючи, він записує народні пісні, приповідки, збирає цікавий мовний матеріал. Тому Іван Манжура відомий нам не лише як поет, а й як фольклорист-етнограф. Та гонорари за опубліковані праці такі мізерні, що він збирає колекції комах, рослин, тварин, продає їх і за виручені кошти живе. Свої вірші поет підписував псевдонімом Іван Калічка.

Знесилений хворобою, матеріальними нестатками, Манжура одно-го дня впав на вулиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). Перехожі підібрали його і відвезли до лікарні, де наступного дня він і помер.