Юрій Збанацький (1914 - 1994)

Юрій Оліферович Збанацький народився в селі Борсуків на Чернігівщині. Батько письменника— учасник першої світової війни— був поранений, довго хворів і рано помер. Мати за своє життя зазнала багато горя: похоронила чотирьох маленьких дітей, у роки війни проводжала сина у партизанський загін і чекала, чекала...

Ріс Юрко здібним і цікавим хлопчиком, з дитинства полюбив пресу. Запам'ятався йому той день, коли листоноша приніс до хати газету, на якій було написано: «Збанацькому Юрку». Це батько виконав обіцянку: передплатив для сина газету. Скільки-то було радості! До хати тепер часто сходилися сусіди, щоб послухати, про що читає малий Юрко.

Початкову школу (чотири класи) хлопчик закінчив у рідному селі. Помітивши в Юрка допитливість, бажання більше знати, вчитель попросив батьків дати синові змогу продовжити навчання. Незважаючи на те, що сім'я Збанацьких була багатодітною, часто хворів батько, на сімейній раді було вирішено одностайно: Юрко вчитиметься. Семирічна школа була в районному центрі, що знаходився за тринадцять кілометрів від села. І хоча долати пішки щодня таку відстань було нелегко, хлопчик залюбки оволодівав знаннями. Потім здобував освіту в Чернігівському педагогічному технікумі, продовжував навчання на мовно-літературному факультеті Ніжинського педінституту.

Учитель — партизанський командир письменник — такі основні віхи життя і діяльності Ю. Збанацького.

Писати вірші й оповідання Юрко почав ще навчаючись у школі. З папером було тоді важко, а в райкомі комсомолу знали, що хлопець складає вірші, і часто «дарували» йому списані з одного боку чернетки. Тому й зрозуміло, чому письменник-початківець подарував свій перший твір-п'єсу «Дурні поженилися» даній установі. І забув про цс.

Одного разу, перебуваючи в Острі, хлопець помітив афішу: в театрі ставилась п'єса «Дурні поженилися». Юркові захотілося переглянути її, але оскільки грошей на квиток не було, довелося вдвох з товаришем ще зранку пробратися до театру і до вечора пролежати під лавками. Як зрадів юнак, коли зрозумів, що це його п'єса!

Восени 1931 року починається педагогічна діяльність Ю, Збанацького, якому тоді не було ще й вісімнадцяти. Перший вірш МОЛОДОГО вчителя з'явився у газеті в 1932 році.

У роки Великої Вітчизняної війни Юрій Оліферович орілнізував партизанський загін, а потім командував великим партизанським з'єднанням імені Щорса. Виданий зрадником, Ю. Збанацькнй потрапляє до рук німців. За період дев'ятимісячного ув'язнення він пройшов через Чернігівську тюрму, Яцевський концтабір, голод і тортури. В осп и по ніч 1942 року Юрію Оліфєровичу вдалося втекти з-за колючого дроту.

Восени 1942 року німці схопили матір письменника Євгенію Вікторівну. Розшукуючи заарештованого сина-підпільника, вона потрапила в гітлерівську тюрму. Ні погрози, ні катування не змусили цю мужню жінку видати сина. Вона була страчена. Від рук фашистів загинув також рідний брат Юрія Збанацького Василь, якому було лише чотирнадцять років.

Та особисте горе не зломило письменника. Він пише нариси, оповідання, повісті, а між боями читає їх солдатам. Таких творів налічувалося вже до двадцяти, але в одному з боїв рукописи згоріли.

Після війни Ю. Збанацький працював старшим викладачем і деканом факультету мови та літератури Київського педінституту, кілька років керував літературною студією.

Одна за одною виходили книжки для дітей, яких налічується понад двадцять. Справжнім початком письменницької біографії Ю. Збанацького стала повість «Таємниця Соколиного бору», а своєрідним її продовженням      повість «Літо Соколиного бору»