Наталя Забіла (1903 - 1985)

Наталя Львівна Забіла народилася в Петербурзі у дворянській ро­дині, де любили музику, поезію.

«Мій батько, — згадує письменниця, — був сином академіка — ску­льптора П. П. Забіли (автора, відомого пам 'ятника Герцену в Ніцці) та троюрідним племінником українського поета, друга Т. Шевченка, Віктора Забіли. Батькова рідна тітка була дружиною славетного російського ху­дожника М. М. Ге. І хоча за своїм фахом батько працював в галузі еконо­міки сільського господарства, але й він, і моя мати, яка до заміжжя вчила­ся в художньому училищі Штігліца в Петербурзі, добре зналися в мисте­цтві, самі малювали й привчали до цього дітей. Нас у родині було семеро — сестер і братів, я по старшинству друга. Мама не вміла співати, а, укла­даючи дітей спати, читала нам вірші, яких вона знала напам 'ять безліч. Не дивно, що майже всі ми змалку любили малювати, писати вірші та казки. Це було для нас найулюбленішою розвагою».

У 1917 році Наталя Забіла з матір'ю опинилася на Україні, в неве­личкому селищі Люботині, недалеко від Харкова, а батько залишився в Петербурзі. Щоб якось вижити, старшим дітям довелося йти працювати. Тому Наталя «перестрибнула» через сьомий клас гімназії, закінчила во­сьмий і почала свій трудовий шлях. Сімнадцятирічною дівчиною стала вона учителювати й одночасно вчилася у Харківському інституті народ­ної освіти (на історичному відділі).

Писати вірші, казки та оповідання почала ще в дитинстві. Перебу­ваючи якось в Кам'янці-Подільському, Наталя подала кілька своїх тво­рів до місцевої газети. Один з них надрукували. Це був невеличкий вірш «Війна війні» (1924). Незабаром з'явилися і перші книжечки для дітей — «За волю», «Повість про червоного звіра», а також збірка поезій для до­рослих «Далекий край». Таким чином, на початку своєї літературної дія­льності Н. Забіла писала і для дорослих, і для дітей, нікому не віддаючи переваги. Але саме дитячою письменницею вона стала у тридцяті роки, а першою книжкою для дітей була «Ясоччина книжка».

Письменниця надзвичайно дорожила дружбою з Корнієм Чуковсь-ким, прислухалася до його порад. У статті «Незабутні зустрічі» Н. Забіла розповідає про те, як, перебуваючи у Харкові, Корній Іванович зайшов до неї додому. У кімнаті в цей час були десятирічний син Тарас і триріч­на Ясочка.

Поки господиня займалася деякими приготуваннями, К. Чуковський «вже підхопив малу Ясочку, яка без будь-яких вагань пінта на руки до такого великого, веселого дяді.

Він сів до мого письмового столу й почав розпитувати — чи любить вона книжки, чи знає вірші напам'ять. Ясочка миттю приволокла цілий оберемок дитячих книжок з малюнками... І він слухав її «миле українське щебетання», як він висловився.

—  А малювати вмієш? — питає Корній Іванович.

—  Умію. Молю! — звернулася до мене Ясочка. — Дай мені малювець, я буду малювати.

—  Ой, Ясочко, — поправила я, — треба ж казати «олівець»!

— Ну, то дай мені олівець, я буду олівати!
Корнієві Івановичу це страшенно сподобалось...

На все життя закарбувалася в моїй пам'яті ота мить... Через два роки після того померла моя дочка. Серед співчувальних листів і телеграм довго зберігалася в мене телеграма й від Корнія Івановича. «...Образ милой Ясочки всегда будет жить среди нас», —- так було сказано в ній».

Н. Забіла — не лише відома поетеса, але й талановита казкарка. Вона вважає, що ці твори для дітей обов'язково повинні мати щасливий кінець. Такими є казки «Колобок», «Рукавичка» та інші.

Наталя Львівна багато зробила і в галузі художнього перекладу. В її доробку казки Пушкіна, вірші Чуковського, Маршака та інших поетів. Крім того, вона була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів.