Платон Воронько (1913 - 1988)

Платон Микитович Воронько народився в селі Чернеччина на Су­мщині. Батько його був сільським ковалем, дід - мандрівним лірником. «Мати моя, Марфа Іванівна, — згадував пізніше поет, — була ніжною, сором 'язливою і постійно сумовитою жінкою. Природа нагородила її виня­тковіш голосом. Зимовими вечорами, сидячи за прядкою чи ткацьким верс­татом, вона співала тихо й сумно, ніби в піснях розмовляла сама з собою. Сліпий дідусь на зимову холоднечу повертався додому і теж співав під ліру чи кобзу козацькі думи або ним же придумані пісні із страшними сюжета­ми. Так що в нашій сім'ї достатки були, вважай, тільки в піснях». Плато­на також природа наділила чудовим голосом і слухом.

У дитинстві хлопець виховувався вдома, а з одинадцяти років — в Охтирському дитячому містечку, де й закінчив семирічну школу. Потім здобував спеціальність техніка-автомобіліста в Харківському автошля­ховому технікумі. А вже у вісімнадцять років юнак добровільно, за ком­сомольською путівкою, їде на новобудови в Середню Азію. У 1935 році йде до армії, а після закінчення служби переїжджає у батьківський край і рік працює у школі вчителем мови і літератури.

Любов до художнього слова привела згодом майбутнього поета до Московського літературного інституту ім. М. Горького, однак війна з білофінами внесла деякі корективи у плани молодого літератора. Платон добровольцем пішов на фронт.

Вдруге П. Воронько перервав навчання в інституті у роки Великої Вітчизняної війни. Був він командиром взводу Московського винищува­льного батальйону, брав безпосередню участь в обороні Москви, служив у рядах ковпаківців. Одного разу Платон Микитович підрахував, що в роки війни ним власноручно зірвано біля сорока мостів.

Поетичні спроби П. Воронька припадають ще на час перебування в Охтирському дитмістечку, а справжній талант його розкрився в рядах ковпаківців. Перша книжка поезій «Карпатський рейд» вийшла у світ у 1944 році, а через кілька років з'явилася перша книжка віршів для юного читача — «Три щастя».

Після війни Платон Микитович жив у Москві. Росла його популяр­ність, збільшувалася читацька аудиторія. Однак все частіше він почав думати і говорити про переїзд на Україну. «Поет повинен жити на своїй батьківщині, — сказав якось. — / не тільки повинен, а просто зо­бов'язаний». 1 він, незважаючи на видимі і відчутні успіхи, повернувся на Україну.

Творчий доробок П. Воронька вагомий. Характерною ознакою письменницької діяльності Платона Микитовича є те, що він «ділить се­бе на двоє» — пише для дорослих і для дітей. Його збірки поезій — «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», іраматична поема «Казка про Чугайстра» та інші завоювали симпатії мітячої аудиторії.

Провідна тема творчості П. Воронька- праця. Кілька десятиліть ходить по країні Дитинства хлопчик Помагай - роботящий, чесний, іавжди готовий прийти на допомогу. Враховуючи здатність дитини до наслідування, її бажання бути кращою, поет радить:

Ось і ти часу не гай,

Будь, як хлопчик Помагай.

З віршів останніх років Платон Микитович дуже любив «Пісню во­роного», жартівливу, де обґрунтовувалося власне прізвище:

Коли буи я тонконогим лошаком,

Називали мене люди вороньком,

Заплітали в сизу гриву кісники

Мила юнка, що водила до ріки...

Платон Воронько — «поет-пісняр» (за словами М. Рильського). Кі­лька десятків його віршів покладено на музику, окремі з них стали попу­лярними піснями.