Володимир Лучук (1934 - 1992)

Волосся темне, пряме, неслухняне, лице бліде, довгасте. Сам тонкий, худющий, з журавлиним носом. Таким постає Володимир Іванович Лучук із спогадів товаришів і знайомих.

Народився поет у селі Матче (тепер Польща). У 1945 році родина була переселена в село Доросині Волинської області, і зазнала всіх бід від розриву з прадавніми коренями. Зростав хлопчик серед працьовитого люду і сам був роботящим. А ще чув від дорослих, що серпень — то місяць жнив, а жнива рік годують. І хто народився в серпні (а В. Лучук народився 27 серпня), то працьовитим буде. Радів хлопчина, коли його хвалили за щось добре зроблене чи вивчене, а то й за вигадане...

Після закінчення середньої школи здібний юнак, закоханий в украї-нську поезію, подався здобувати вищу освіту до Львівського університе-ту на слов'янський відділ філологічного факультету, там же закінчив й аспірантуру. Вірші почав друкувати ще студентом. Володя був одержи-мий поезією, а всі інші побутові справи для нього не існували. Так, купивши в кіоску декілька примірників газети з надрукованими своїми вір-шами, окрилений, він поспішав до гуртожитку (а жив разом з М. Ільницьким і М. Петренком) і не помітив, як погубив по дорозі усі яєчка, куплені на обід. Лучук любив читати лежачи, лежачи писав вірші, лежачи сперечався і дискутував. Він був поетом у всьому. Міг, напри-клад, побитись об заклад, що пройде десяті, метрів трамвайною колією і не зійде з рейки, а на настирливий дзвінок зустрічного трамваю міг спо-кійно махнути рукою: не заважай, хіба не бачиш залишилося декілька метрів...

«Я з села: не помацаю — не повірю», — таке життєве кредо поета, і стосувалося воно не лише поезії. Якийсь час Лучук завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Володимир Іванович зібрав чи не найбільшу і найповнішу бібліотеку поетичних збі-рок, виданих на Україні. Тісна творча дружба єднала його з літераторами Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини. Володимир Лучук відомий ще як перекладач і дитячий поет. Діти — це його стихія. Навіть під час творчих поїздок у Прагу на вулицях міста він мав про що поговорити з дітьми. І хоч розмови були короткі, зате контакт налагоджувався доволі швидко.

Батьки поета згадують, що ще в дитинстві циганка наворожила йо-му смерть у дорозі. Повний творчих задумів, Володимир Лучук раптово помер у поїзді, коли їхав зі Львова до Києва. Похований він у Львові на Личаківському цвинтарі.