На околиці Сосниці, що на
Чернігівщині, стоїть стара присадкувата хата. Звідси, минаючи городи, зелені
луки, біжить білоголове хлоп'я до свого найулюбленішого місця — до Десни.
Подовгу сидить собі на піщаному березі, вдивляючись у водяну синь, слухаючи
плюскіт хвиль, і мріє, мріє... Це Сашко Довженко.
Народилася Людмила Березіна в селі
Карлівка (тепер село Зелений Яр) на Миколаївщині в сім'ї священика. В
автобіографії вона писала: «Батько мій був веселий, гостинний і до всього
прихильний. Через таку вдачу він - з походження великорос - був ходячим
збірником фольклору. Од нього в мене напровесні життя з 'явилася така охота до
пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови».
Стрімка летюча постать, задумливі
каро-зелені очі, у руках дипломат і газета або журнал. Народився Євген Гуцало в
селі Старому Животові на Вінниччині у сім'ї вчителів. Батькам доводилося
переїжджати з однієї сільської школи в іншу, й малий Женя вдосталь надивився
розмаїтої подільської природи, наслухався щирих і співучих подолян.
Народився Борис Дмитрович
Грінченко у дворянській родині на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту. Батько
письменника був сухою, суворою людиною. Усе в домі він намагався поставити на
«панську» ногу (хоч можливості для цього були обмежені), а сина спрямувати на
«панську» стежку.
Недовгим було життя П.
Грабовського, трагічним. Ось рядки його сумної автобіографії: «Як подивлюся я
на своє життя від початку, так не було в йому нічогісінько майже світлого, крім
важкої праці, злиднів, хвороб та пропадання серед жорстоких, запеклих людей,
серед нелюдських та катівських громадських обставин. Горем та злиднями почалося
моє життя, горем та злиднями й скінчиться. Але не треба мені світових заман та
ласощів, аби тільки дачи спромогу працювати для рідного краю».
За свідченням старшої сестри, Олександр Терентійович
Гончар народився в робітничому селищі Ломівка (передмістя Дніпропетровська),
хоч офіційно літературознавці (й сам О. Гончар) місцем народження вважають
слободу Суху Козельщанського району на Полтавщині.
З села Дзвеняча, що на Тернопільщині, почалася хресна
дорога відомого поета Івана Гнатюка. Сувора доля забрала у нього молодість і
вготувала каторжні табори.
«Мати моя, Марфа Іванівна, —
згадував пізніше поет, — була ніжною, сором 'язливою і постійно сумовитою
жінкою. Природа нагородила її винятковіш голосом.